11 цікавих фактів про велоцираптора

Велоцираптор – динозавр, який став зіркою завдяки фільму "Парк Юрського періоду", хоча його кінематографічний образ радикально відрізняється від реальності. Ця невелика хижа рептилія з гострими кігтями полювала в пустелях Стародавньої Монголії близько 75 мільйонів років тому. Наукові відкриття останніх десятиліть повністю змінили наші уявлення про цього спритного мисливця.

1. Справжній велоцираптор був набагато меншим за свого кінематографічного двійника і мав розміри приблизно з індика, досягаючи лише 60 сантиметрів у висоту та 2 метрів завдовжки з хвостом. Вага дорослої особини становила близько 15-20 кілограмів, що робить його розміром з середнього собаку, а не величезну загрозу з фільму.
2. Динозаври в "Парку Юрського періоду", названі велоцирапторами, насправді базувалися на дейнонісі – набагато більшому родичі, який міг досягати 3,5 метра завдовжки. Режисери свідомо обрали назву "велоцираптор", оскільки вона звучала драматичніше, хоча це створило масову плутанину щодо справжнього вигляду цього динозавра.
3. Велоцираптори були повністю вкриті пір'ям, що підтверджується знахідками кісток з характерними горбками, де кріпилися перові фолікули. Це робило їх схожими швидше на хижих птахів, ніж на рептилій, хоча пір'я, ймовірно, використовувалося для теплоізоляції та демонстрації, а не для польоту.
4. Назва "велоцираптор" означає "швидкий злодій" і була дана в 1924 році палеонтологом Генрі Осборном після виявлення першого скелета в пустелі Гобі в Монголії. Проте аналіз будови ніг показує, що велоцираптор міг бігти зі швидкістю близько 40 кілометрів на годину лише короткими ривками.
5. Найвідоміша знахідка велоцираптора, відома як "бійцівські динозаври", показує його в смертельній сутичці з протоцератопсом, де обидві тварини загинули одночасно приблизно 74 мільйони років тому. Велоцираптор вчепився задніми кігтями в шию жертви, тоді як протоцератопс укусив його праву руку.
6. Характерний серпоподібний кіготь на другому пальці задньої лапи велоцираптора досягав 6,5 сантиметра завдовжки і тримався піднятим під час ходьби, щоб не тупитися. Довгий час вважалося, що цей кіготь використовувався для розпорювання черева жертви, але сучасні дослідження показують, що він швидше служив для пробивання та утримання здобичі.
7. Мозок велоцираптора був досить великим відносно розміру тіла, що свідчить про високий рівень інтелекту порівняно з іншими динозаврами. Аналіз черепної коробки показує розвинені зорові та нюхові центри, що робило цих хижаків спритними мисливцями з гострими почуттями.
8. Велоцираптори, ймовірно, полювали зграями, хоча прямих доказів цього небагато через рідкість знахідок множинних скелетів разом. Їхні родичі дейнонихи були знайдені групами біля скелетів великих травоїдних, що свідчить про можливість кооперативного полювання у цієї родини динозаврів.
9. Довгий жорсткий хвіст велоцираптора, укріплений кістковими стрижнями, служив балансиром під час швидких поворотів та стрибків. Ця адаптація робила велоцираптора надзвичайно маневреним хижаком, здатним змінювати напрямок руху практично миттєво під час переслідування жертви.
10. На відміну від кінематографічної версії, велоцираптори не могли відкривати двері чи демонструвати складну поведінку, показану в фільмах. Їхній інтелект, хоча й високий для динозаврів, був порівнянний швидше з сучасними птахами, такими як ворони чи папуги, а не з приматами.
11. Велоцираптор жив у посушливому середовищі Стародавньої Монголії, яке в крейдяному періоді було схоже на сучасну пустелю Гобі з піщаними дюнами та оазисами. Знахідки скам'янілостей часто трапляються в шарах, утворених піщаними бурями, які раптово поховали динозаврів живцем, зберігши їх у чудовому стані для сучасних палеонтологів.