На перший погляд, Стівен Кінг і Григір Тютюнник – це письменники з різних світів. Один – американський майстер жахів, який створив понад 60 романів про темні сили, страх і людську психіку. Інший – український класик, який тонко відображав сільське життя, людські душі, біль і доброту. Та чи могли б ці два митці створити щось спільне? І якщо так – яким був би цей роман?
Дві реальності: Америка жаху та Україна душі
Стівен Кінг пише про страх – але не лише зовнішній, а й внутрішній. Його чудовиська – це не лише монстри, а й самотність, дитячі травми, зло, що ховається у звичних людях. У той час як Тютюнник занурюється у драму звичайного українця: вчителя, хлопчика-сироти, самотньої жінки. Його сила – у тиші, що болить.
Ці два світи можуть здатися несумісними. Але саме в контрасті між гіперболізованим жахом Кінга і глибинною людяністю Тютюнника могла б народитись незвичайна історія – моторошна й водночас щемка.
Спільні теми, які могли б їх об’єднати
Незважаючи на різницю у стилі, в обох авторів є спільні мотиви:
✔️ Самотність: Кінг часто показує людей, яких не розуміє світ. У Тютюнника таких героїв – більшість.
✔️ Дитинство і травма: обидва не бояться показувати страждання дитини – чесно, болісно, без прикрас.
✔️ Моральний вибір: герої Кінга й Тютюнника стають перед вибором – поступитися чи боротись, зрадити чи залишитися людиною.
✔️ Проста людина у великому світі: і у Кінга, і в Тютюнника головними є звичайні люди, а не герої-надлюди.
Саме на перетині цих тем могла б виникнути нова літературна глибина.
Яким міг би бути їхній спільний роман?
Уявімо: дія відбувається в українському селі 1970-х. До закинутого хутора приїжджає вчитель – втікач із великого міста. Але хутір зберігає темну таємницю: вночі чути дитячий плач, на полі з’являються дивні знаки, а старі люди згадують про "страх, що живе під землею".
Тютюнник описав би це з болючою ніжністю, через людей, яким не дають слова. Кінг додав би напругу, яку не видно на перший погляд. Це була б історія про спогади, які оживають, про страх, що передається поколіннями, і про те, як добро може вистояти навіть у темряві.
Стиль і форма: як би вони працювали?
✅ Кінг відповідав би за сюжетну напругу, атмосферу, структуру і логіку страху.
✅ Тютюнник наповнив би кожну сцену відчуттям душевної правди, емоційною глибиною, мовною точністю.
Це міг би бути роман з двох перспектив: американського психолога, що досліджує колективний страх, та українського селянина, який цей страх пам’ятає з дитинства. Така форма дозволила б показати не лише жах, а й глибоку людяність.
Світ сучасної культури часто зводить усе до екшену або простих емоцій. Роман Кінга і Тютюнника був би вибухом щирості та страху одночасно. Він навчив би боятися і співчувати, жахатися темряви, але й цінувати світло. А головне – показав би, що страх не завжди ззовні. Іноді він – у мовчанні, у травмі, у тому, що ми не сказали.