Василь Стус – це більше, ніж просто поет, це символ незламності, боротьби за правду та свободу. Його життя було сповнене випробувань: переслідування, арешти, тюрми та заслання, але він не зрадив своїх переконань і до останнього залишався вірним Україні. Його поезія, написана в умовах репресій, стала голосом цілої нації, що прагнула незалежності.
- Василь Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині, але через примусову колективізацію його родина змушена була переїхати до Донбасу.
- Він був одним із найкращих учнів у школі та мав здібності не тільки до літератури, а й до математики та фізики.
- Закінчивши Донецький педагогічний інститут, він працював учителем української мови та літератури, але його звільнили за національні переконання.
- У 1965 році Василь Стус відкрито виступив проти арештів українських дисидентів під час прем’єри фільму "Тіні забутих предків", що стало початком його переслідувань.
- Він був одним із перших учасників українського правозахисного руху, його твори поширювалися через самвидав, оскільки офіційно їх не друкували.
- За свої погляди та діяльність він був двічі засуджений – у 1972 та 1980 роках, у таборах зазнав жорстокого поводження та постійного тиску.
- Під час першого ув’язнення Стус майже повністю втратив здоров’я – у нього загострилися хвороби серця та шлунка, але медичної допомоги він не отримував.
- Його перша збірка "Зимові дерева" була опублікована лише у 1970-х роках за кордоном, у Бельгії, через неможливість друку в СРСР.
- Попри жорсткі умови, Стус писав вірші навіть у таборі, використовуючи крихти паперу або запам’ятовуючи тексти.
- У 1979 році він став членом Української Гельсінської групи, що боролася за права людини та викриття злочинів радянського режиму.
- Коли його заарештували вдруге, він отримав найсуворіший вирок – 10 років таборів і 5 років заслання, що фактично було смертним вироком.
- В одному з останніх своїх листів він написав, що "найгірше – це не смерть, а забуття", передбачаючи, що радянська влада намагатиметься стерти його ім’я з історії.
- Василь Стус загинув 4 вересня 1985 року в карцері табору ВС-389/36-1 у Пермській області, обставини його смерті досі залишаються загадковими.
- Його поховали у безіменній могилі, а перепоховали в Києві лише у 1989 році, коли радянський режим уже почав слабшати.
- Навіть після смерті влада намагалася замовчати його ім’я – багато років про нього майже не згадували у ЗМІ.
- Його творчість стала доступною широкому загалу лише після здобуття Україною незалежності, коли його вірші почали друкувати в повному обсязі.
- Василь Стус був номінований на Нобелівську премію з літератури, проте радянська влада не допустила його висунення.
- Одна з його найбільш відомих поезій – "Як добре те, що смерті не боюсь я" – стала символом незламності та боротьби за правду.
- У 2005 році на його честь названо вулиці в багатьох містах України, а також встановлено пам’ятники в Києві, Вінниці, Донецьку (згодом знищений окупантами).
- Відомий український режисер Роман Бровко зняв фільм "Заборонений" про життя Василя Стуса, який вийшов у прокат у 2019 році.
- Його син, Дмитро Стус, продовжив справу батька і займається дослідженням його творчої спадщини.
- Василь Стус назавжди залишився символом боротьби за незалежність України, а його слова і сьогодні звучать актуально, нагадуючи, що свобода – це найбільша цінність.